Створено партизанські загони під керівництвом Кабака Павла Кононовича.

Життя примушувало вести різні форми боротьби з окупантами. Та були й такі, які зраджували.

Секретар обкому партії Микола Сташков був схоплений в м. Павлограді і після нелюдських катувань розстріляний. Страчено було багато других підпільників, учасників партизанського руху. Загинув і наш односельчанин партизан Кравченко Ілля. Німці його схопили у селі під час виконання таємного завдання, довго катували та хлопець не виказав, де знаходяться партизанські загони.

За роки окупації партизанами нашого краю знищено 3200 фашистських солдат, жандармів і зрадників, 22 ешелони, 72 паровози, 30 мостів, звільнено з німецьких таборів 3415 солдаті офіцерів, врятовано від рабства 5000 радянських громадян.

Не можна не згадати за Павлоградське повстання, яке відбулося 12 лютого 1943 року, штаб якого знаходився в приміщенні маслозаводу.

Був нерівний, кровопролитний бій з фашистами. Павлоградці залишили на стіні запис «Нас було 21! Стояли на смерть! Гинемо, але не здаємося!»

В боротьбі з фашистами відзначилися піонери і комсомольці нашого краю: Володя Алєксєєв, Гриша Бровченко, Опанас Черевик, Коля Чабаненко, Галя Верболоз, Григорій Гейко, Ваня Гусак.

        Партизанські загони поповнювалися з кожним днем. Вступаючи давали урочисту клятву. Ці грізні, хвилюючі слова повторювали сотні і тисячі партизан:

Я,червоний партизан, даю урочисту клятву перед своїми бойовими товаришами, червоними партизанами, що буду сміливий, дисциплінований, рішучий і нещадний до своїх ворогів.

Я клянуся…

Я клянуся, що ніколи не видам свого загону, своїх командирів, комісарів і товаришів-партизанів, завжди зберігатиму партизанську таємницю, якщо б навіть коштувало мені життя.

Я буду вірний до кінця життя своїй Батьківщині, партії… Якщо я порушу цю священну клятву, хай спіткає мене сувора партизанська кара!

Партизанська пісня

Там, де Ятрань круто в’ється.

Від пожару в’ється дим,

Партизан з чужинцем б’ється,

З чорним ворогом лихим.

Партизан бува без солі,

Табачку часом нема,

А за ним вітри у полі

Та зав’южена зима.

Там сім’я в снігу розбута

Плаче, просить німцю кар.

Помста грізна, помста люта

Палить груди як пожар.

Помста за руїну,

Німця знищимо в бою, -

За радянську Україну,

За республіку свою!

 Зразу ж після взяття міста, партизани виступили на боротьбу з ворогам. Під Павлоградом діяв загін Павла Кононовича Кабака, в Новомосковських лісах під Знаменівкою – Шахновича, в Самарських лісах – Перещепенський, Дніпропетровський та інші загони. Їх головні бази зосереджувалися в лісах Орловщини. Фашисти не мали спокою ні вдень, ні вночі. Партизани несподівано з’явилися біля сіл Кочережок, Булахівки, Карабинівки, Перещепеного, Васильківки. Фашисти не знали звідки чекати куль народних месників. За короткий час партизанський загін Кабака розгромив у Булахівці каральний загін, знищів 8 есесівців, захопив полоненого. Під Карабинівкою павлоградці обстріляли велику німецьку автоколону, знищили 10 автомашин і багато гітлерівських солдат та офіцерів. На дільниці Перещепене-Васильківка за шість днів грудня ними було висаджено в повітря 5 залізничних мостів і розібрано кілька сотень метрів колії.

     Зима 1941 року була люта. Дули крижані вітри, намело замети, занесло шляхи, закутий у льодову броню завмер притихлий Дніпро. Під Москвою і Лозовою наші війська потіснили фашисти, але в інших місцях німці міцно окопалися. Фашисти старалися заслати до партизанських загонів шпигунів з місцевих поліцаїв. Але частіше їх спроби закінчувалися невдачами. Були намічені також і плани ліквідації партизанських загонів. Партизани уникали боїв, обходили великі ворожі частини. Але чим далі, тим більше було сутичок з ворогом. Партизани хоробро бились, виривались із оточення і виходили в нові ліси. Було відомо багато подвигів.

     Під час виконання завдання, загону Шахновича, який діяв під Знаменівкою Новомосковського району, довелося заночувати на узліссі. Розвідниці Єві Галінкіній не сиділося на місці, мабуть від хвилювання, що вперше вийшла на відповідальне завдання. Вона відійшла прогулятися і незабаром зникла у густому чагарнику. Раптом почувся негучний шум.

Німці! – тільки і встигла гукнути відважна дівчина. Пролунав гучний вибух і з трьох сторін ударили кулемети. Все це було так несподівано, що люди спочатку розгубилися. Але Шахнович швидко збагнув в чому справа і відвів людей чагарниками до болота. Згодом німці загубили слід і стрілянина припинилася. Єви не було. Карателі доставили у село труп Єви, вважаючи, що захопили партизана-підлітка. Але коли прибули в село, фашисти побачили…світлі коси заплямовані кров’ю. Так комсомолка Галінкіна бажаючи попередити загін про небезпеку, гукнула і кинула під себе гранату-лимонку. Крім неї були вбиті кілька гітлерівців. Ціною свого життя Єва врятувала від загибелі своїх друзів. Єва Галінкіна була у загоні комсоргом і перекладачкою. Вона прагнула стати мінером і так і не досягла своєї мети,  виконавши своє перше самостійне завдання.

Для ліквідації партизан німці розробили план операції «Самара». Відповідальним за цю операцію був призначений кадровий офіцер німецької армії – Пічман, підданий Чаммера, обережний, хитрий, жорстокий, впертий фашист. Там де ступав чобіт Пічмана палали будинки, чинилися вбивства, грабунки і насильство. Знав Чаммер, кому довіряти операцію «Самара»! Але партизани опередили гітлерівців. Перещепинський, Дніпропетровський, Павлоградський, Новомосковський та інші загони об’єднавшись, по сигналу напали вночі на німців. Німці сонні, нічого не розуміючи, почали тікати. Але згодом оговталися і засіли в головних будинках. До них прибула підмога з Новомосковська. Героїчно бився Михайло Березновський – боєць орловщанської групи.

                Миша з чотирма товаришами потрапив в оточення. Товаришів було вбито, а самого Мишу поранило в стегно і живіт. Та Березовський продовжував уперто відстрілюватися. Ось уже зовсім близько звірячі обличчя есесівців.

Рус, здавайся!

Остання граната полетіла в зграю гітлерівців.

Дивіться, фріци, як вмирає радянський парти…- Михайло не договорив. Останню кулю відважний патріот залишив для себе. В цьому бою партизани дістали важку перемогу.

Чаммер, розлютився невдачею, розправився з мирними жителями. Половина їх було повішено. Висіли тут також і пошматовані трупи партизанів. На цьому він не заспокоївся і зібрав новий загін есесівців. Карателі одяглися під партизан.

Так одного разу розвідка Шахновича натрапила на ворожу засідку, переодягнену в партизан. Про це ж одразу сповістили в штаб і всі були підняті на ноги. Всі чекали карателів, але ніхто не думав, що Чаммер виставить проти нас скільки людей і техніки. Фашистів було вдесятеро більше, та й озброєння не зрівняти! Проте вороги відчували себе невпевнено, рухалися з острахом. Їх лякав своєю таємничістю ліс. Вони обстрілювали кожний кущ і все глибше заходили в ліс. Партизани притихли. Німці пішли цепами, вони були упевнені, що з партизанами покінчено. Партизани підхопилися раптово, і атака захлинулася. До німців підійшло підкріплення і вони відновили наступ. З’явилися вбиті й поранені. Так було убито командира орловщан.

Зі спогадів Стеценко М.І., 1928 р.н., жителя Юр’ївського району

«…Ми знали, що партизани ховалися у лісах, знали про їх подвиги. Пам’ятаю наших односельчан, хлопців 16-17 років, котрі втекли до партизан, щоб німці їх не вивозили у Германію. Іноді партизани приходили у село, люди переховували їх під страхом смерті. Так і наша мама одного разу ховала у погребі партизана. Вночі він пішов на якесь завдання, та так ми його більше і не бачили…».

18 вересня 1943 року були визволені Юр’ївка, Вербуватівка, Павлоград.

Підсумок уроку

Ми вклоняємося перед подвигом  бійців та партизанів. Ціною свого життя вони перегородили шлях ворогові, спасли свободу і незалежність мільйонів людей. Ми будемо свято нести їх естафету. Приходьте до пам’ятників, приносьте квіти! Думаючи про майбутнє, згадуйте тих, хто загинув, захищаючи вічний вогонь життя!