Стаття 9

 

     1. Держави-учасниці    забезпечують   те,   щоб   дитина   не

розлучалася  з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків,

коли  компетентні  органи  згідно  з  судовим рішенням, визначають

відповідно   до   застосовуваного   закону  і  процедур,  що  таке

розлучення   необхідне   в   якнайкращих  інтересах  дитини.  Таке

визначення   може  бути  необхідним  у  тому  чи  іншому  випадку,

наприклад,  коли  батьки  жорстоко  поводяться  з  дитиною  або не

піклуються  про  неї,  або  коли  батьки  проживають  роздільно  і

необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

     2. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті

всім  заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у

розгляді та викладати свою точку зору.

     3. Держави-учасниці поважають право дитини,  яка розлучається

з одним чи  обома  батьками,  підтримувати  на  регулярній  основі

особисті відносини і прямі контакти з обома батьками,  за винятком

випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

     4. У   тих   випадках,   коли   таке  розлучення  випливає  з

якого-небудь  рішення,  прийнятого  Державою-учасницею, наприклад,

при  арешті,  тюремному  ув'язненні, висилці, депортації чи смерті

(включаючи  смерть,  що  настала  через  будь-яку  причину під час

перебування  даної особи у віданні держави) одного чи обох батьків

або  дитини,  така Держава-учасниця надає батькам, дитині чи, якщо

це   необхідно,  іншому  члену  сім'ї  на  їх  прохання  необхідну

інформацію щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім'ї,

якщо  надання  цієї  інформації  не завдає шкоди добробуту дитини.

Держави-учасниці  надалі забезпечують, щоб подання такого прохання

само   по  собі  не  призводило  до  несприятливих  наслідків  для

відповідної особи (осіб).

 

                            Стаття 10

 

     1. Відповідно до зобов'язання Держав-учасниць  за  пунктом  1

статті  9  заява  дитини чи її батьків на в'їзд у Державу-учасницю

або виїзд із неї з метою возз'єднання сім'ї  повинна  розглядатися

Державами-учасницями  позитивним,  гуманним  і  оперативним чином.

Держави-учасниці надалі забезпечують,  щоб подання такого прохання

не  призводило  до несприятливих наслідків для заявників та членів

їх сім'ї.

     2. Дитина,  батьки  якої  проживають  у різних державах,  має

право підтримувати на регулярній основі,  за виключенням особливих

обставин,  особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. 3

цією метою і відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом

2  статті  9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків

залишати будь-яку країну,  включаючи власну,  і повертатися в свою

країну.  Щодо  права  залишати  будь-яку  країну  діють  лише такі

обмеження,  які  встановлені  законом  і  необхідні  для   охорони

державної  безпеки,  громадського порядку (order public), здоров'я

чи  моралі  населення  або  прав  і свобод інших осіб і  сумісні з

визнаними в цій Конвенції іншими правами.

 

                            Стаття 11

 

     1. Держави-учасниці   вживають   заходів   для   боротьби   з

незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

     2. 3   цією   метою   Держави-учасниці   сприяють   укладанню

двосторонніх або багатосторонніх угод чи  приєднуються  до  чинних

угод.

 

                            Стаття 12

 

     1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати

власні погляди,  право  вільно  висловлювати  ці  погляди  з  усіх

питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється

належна увага згідно з її віком і зрілістю.

     2. 3  цією метою дитині,  зокрема,  надається можливість бути

заслуханою  в  ході  будь-якого  судового   чи   адміністративного

розгляду,   що   торкається   дитини,   безпосередньо   або  через

представника  чи  відповідний  орган  у   порядку,   передбаченому

процесуальними нормами національного законодавства.

 

                            Стаття 13

 

     1. Дитина має право вільно висловлювати свої думки;  це право

включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї

будь-якого роду незалежно  від  кордонів  в  усній,  письмовій  чи

друкованій  формі,  у формі творів мистецтва чи за допомогою інших

засобів на вибір дитини.

     2. Здійснення  цього  права  може  зазнавати деяких обмежень,

проте ними можуть бути лише ті обмеження,  які передбачені законом

і необхідні:

     а) для поваги прав і репутації інших осіб; або

     b) для   охорони  державної   безпеки,  громадського  порядку

(order public), або здоров'я, або моралі населення.

 

                            Стаття 14

 

     1. Держави-учасниці поважають право дитини на свободу  думки,

совісті та релігії.

     2. Держави-учасниці поважають права та обов'язки батьків і  у

відповідних   випадках   законних  опікунів   керувати  дитиною  в

здійсненні її права методом,  що відповідає здібностям дитини, які

розвиваються.

     3. Свобода   дотримуватися   своєї   релігії  або  віри  може

зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом і необхідні

для охорони  державної  безпеки,  громадського порядку,  моралі та

здоров'я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб.